П’ЯТЬ ДНІВ НА ДЕСНІ: ЩОДЕННИК З «ДИКУХИ» (частина ІІ)

отдых на Десне

 

П’ЯТЬ ДНІВ НА ДЕСНІ ЩОДЕННИК З «ДИКУХИ»

(частина ІІ)

Випереджуючи скептицизм досвідчених рибалок, одразу підкреслюю, що в риболовлі ми з дружиною абсолютні новачки-«чайники», на берег виїжджаємо для відпочинку, здоров’я та позитивних вражень. Отож прошу не сприймати цей звіт аж занадто прискіпливо та серйозно…

Андрій Куліш

Четвер

Знову розбудив теленькіт дзвоників: знову підлящики. На третьому спінінгу вчепився серйозний дядько-лящ за 2 кілограми: я підтягнув його мілкотою до краю води і покликав дружину, щоб вона потримала спінінг. Але моя Наталка, не слухаючи мене, блискавично спустилася до води і в цей момент… лящ зірвався, грайливо махнув нам хвостом та й поврнувся до себе додому.

Щоб зняти стрес, вголос цитую дружині побажання свого друга Миколи Барсука: „Бажаю тобі не піймати велику рибу! – бо як зірветься з гачка, то в тебе серце вискочить…” Посміялися, покепкували з себе за свою забудькуватість (підсака!) та й зателефонували Миколі. Він позаздрив нам: „Ви – на рибалці, а я – на роботі…”

Рівно о 9-й годині з того напрямку, де лежить Гончарівський полігон, застукотіли черги автоматичних гарматок українських БТР-3: це стріляють хлопці Першої танкової бригади. Проймає ностальгія за моїм військовим минулим. Наче ж так недавно було це все: високі сосни на тому полігоні, танки-„шістьдесятчетвірки” довкола, запилюжений комбінезон, пропахлий порохом і пилюком – а вже стільки років минуло…Рыбалка на Дыкухе

Вдень я остаточно розчарувався опаришем. І навіть не тому, що нема кльову: просто його дуже незручно чіпляти на гачок; до того ж спека швидко закуклює його… Ну його к бісу! Чіпляю на гачки якусь штучну наживку, придбану на ринку „Юність”. Виглядає як щось середнє між гумою і поропластом: невеличкі пластичні білі шматочки  чогось круглого. На моє здивування вже за 5 хвилин починає клювати мала й середня плотва…

Повз нас пропливав старенькою „дюралькою” літній чоловік із сусіднього табору. Привіталися і я помахав-покликав його до себе рукою. Він пригальмував: я попросив його відвезти на середину „якірний вантаж” своєї улюбленої снасті, популярно званої в народі „резинкою”. У мене там 5 гачків різного розміру…

Вечірній кльов. Досить холодно – аж комарі перестали кусатися і тільки клацають зубами від стужі.

О 23-й годині сильно зателенькало: підмотуючи катушку, відчуваю не скільки спротив, стільки незвичну вагу. Що там?! Підтягую на мілину, підсвічую ліхтарем: у воді флегматично лежить величенький гарний сомик…

Дружина мовчки перехопила спінінг і, здається, зовсім перестала дихати. Я прожогом скотився стрімким берегом у повній темряві  з 5-метрової висоти, перескочив через кущики й горбочки, зашльопав по воді босими ногами, вхопив рибину обома руками – є!!! Дорогою нагору сом почав пручатися в руках. Здавив його „за кадик” так, що тріснули шийні позвонки. Бідолаха аж обм’як, обвис. Я нарешті видряпався на берег.

Ще тремтіли руки, дружина сміялася дещо нервово, сом зрідка гучно брикався хвостом, скидаючи кришку з великої каструлі. Пригода!


П’ятниця

Зранку все заново – теленькання дзвоників, підлящики; на „резинці” зависли дві плотвички.

Ранкова кава з думкою: суха суміш закінчується, запас хробаків – теж…

На протилежному березі час від часу чути здвоєні постріли: мисливці полюють на заливних лугах.

Фотографуючись зранку із сомом, помічаю деяку подібність між нами: мої камуфльовані штани мають малюнок Digital-Metro, а сом камуфльований у Fleck-Metro J Ловля сома на Десне

За нашим звичаєм, продовжуємо харчуватися виключно своїми річковими трофеями. Ловля леща на деснеСмажити рибу на новій пічці – суцільне задоволення. У підкладанні дрібно-ламаного хмизу та спогляданні вогню є якесь внутрішнє задоволення, своєрідна медитація… Чай у нас – вже зі свіжозбираними чорницями: чорний колір, приємний запах. Гарно! 

Дружина вичищає решту дрібної риби (карасики, язі тощо), добряче засолює і накриває кропивою; вдень каструля з рибою стоїть у прохолоді під нашою „лачетті”, а на ніч ховаємо до багажника. Бо колись необачно залишили під машиною, і вночі якась лісова худобинка гарно поласувала рибкою…

Вечірній кльов є, але не дуже продуктивний, трохи різної дрібноти розміром з долоню. Вже давно стемніло, але яскраве місячне сяйво заливає все довкола. З боку Деснянського полігону доноситься гримання нічної стрільби з танків: пам’ять дістає з лейтенантської юності марку 125-міліметрової танкової гармати – 2А46-2, вона ж Д81ТМ. Тоскно усвідомлюю, що зовсім не чути звуку дизельних двигунів – і не тому, що велика відстань: просто нині солдати стріляють тільки „з місця”. А це так неправильно!

Субота

Про риболовлю вже нема мови: нема ані наживки, ані прикорму. В будь-якому випадку позитиву від цього виїзду ми вже отримали повно-повнісінько! Попри те, що забута вдома підсака позбавила нас кілограмів з 4 риби.

Збираємо речі дуже повільно – розтягуємо задоволення від останніх годин перебування в цьому деснянському раю. Дружина старанно пакує три важкенькі мішечки яблук-дичок: „Буде гарне повидло до здоби!”.

На річці спостерігаємо „парад песиків”: на двох човнах бачили собак. Гордо сидячи на носі човнів, вони жваво крутять головами, розглядаючи все довкола, і виглядають дуже кумедно.

Ми відтягнули виїзд аж до вечора і вирушили після 19-ї години. На прощання „передали” свою галявинку на березі трьом хлопцям на „жигулі”, при цьому наголошуємо на тому, що не залишаємо за собою жодного сміття.

Вздовж берега – жвавий рух: вихідний день! Номер кожного другого авто – київські. Зворотною дорогою, на 2-х кілометрах берега ми нарахували з 20-30 автомашин і ще більше наметів; тут і там були виднілися люди і стирчали вудки…

За два тижні ми знову будемо тут. Таке воно, райське місце – Дикуха!

«Перша частина щоденнина»

 

Отзывы читателей

  1. Victor

    Лично я, когда редактировал текст, подготавливая статью к публикации, искренне радовался истории Андрея. И как для военного в отставке:

    Андрей, за проявленную любовь к рыбалке, отличные фотографии и первоклассную историю об отдыхе на Десне объявляю Вам благодарность от администрации сайта!

    С уважением и восхищением,
    Виктор

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

десять + восемнадцать =